 69 років тому закінчилася Велика Вітчизняна війна. Багато мільйонів людських життів забрала вона. Відгриміли салюти Дня Перемоги, але пам’ять про людей, які наближали цей світлий день, живе у серцях сучасного покоління. Адже приділяти увагу, не забувати про героїв треба не тільки у святкові дні, а й будні.
З великою увагою та шанобливим ставленням слухають діти розповіді очевидців подій того страшного лихоліття. Ось, одна з них.
У селі Червоне Сумського району мешкає Самойлов Петро Микитович. Чоловікові 83 роки. Десятирічним хлопчиком пішов він фронтовими дорогами. Волею долі опинився у блокадному Ленінграді. Він, як і багато інших дітей, хотів допомогти фронтові. Їх, неповнолітніх, залучали до вимірювання товщини льоду на водоймі під обстрілом снайперів, бо це був єдиний «шлях життя» по якому підвозили хліб. З відмороженими пальцями доводилося працювати на заводі, переправляти снаряди на фронт.
Хвилюючою була розповідь Петра Микитовича про трагічну загибель хлопчика, якого затягнуло у станок. Стомлений безупинною працею він втратив уважність і загинув. Ці спогади завжди будуть зі скупими сльозами на обличчі сивих свідків війни.
Нехай же над кожним із нас буде спокійне, мирне небо, буяє весняна зелень і ніщо не захмарює радість життя.
|